Урок
як основна форма організації навчально-виховної роботи з трудового навчання
Основною організаційною формою
навчання в сучасній школі є урок.
Урок - форма організації
навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу,
одного вікуй рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.
Урок має такі особливості:
- є завершеною та обмеженою в
часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні
навчально-виховні завдання;
- кожен урок включається в розклад
і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;
- на відміну від інших форм
організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння
учнями знань, умінь і навичок;
- відвідування уроків
обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених
поурочно, в певній логіці;
- є гнучкою формою організації
навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати
фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;
- спільна діяльність учителя й
учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює
можливості для згуртування колективу дітей;
- сприяє формуванню
пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до
знань), а також розумовому розвитку учнів.
У дидактиці існує кілька
підходів до класифікації уроків залежно від узятих за основу ознак. За
способами проведення виокремлюють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути,
уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапами навчальної діяльності -
вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування
понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки
повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.
Найвдалішою в сучасній теорії
та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і
місце уроку в загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук).
Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів
уроків. За класифікацією В. Онищука, розрізняють такі типи:
- урок засвоєння нових знань;
- урок формування вмінь і
навичок;
- урок застосування знань,
умінь і навичок;
- урок узагальнення і
систематизації знань;
- урок перевірки, оцінювання та
корекції знань, умінь і навичок;
- комбінований урок.
Кожен тип уроку має свою
структуру (елементи, етапи), послідовність (в якій послідовності ці елементи
входять у заняття), зв'язок (як вони пов'язані між собою).
В. Онищук запровадив поняття
"мікро- і макроструктури уроку". Макроелементи визначаються
завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань:
сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація. Оскільки логіка засвоєння
знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів
структури уроку належать засоби і способи розв'язання дидактичних завдань на
кожному його етапі.
Час і місце, відведені на кожен
структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку. Структура уроку
повинна забезпечувати успішне розв'язання його навчально-виховних завдань,
активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального
матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже,
визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст,
найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких
відбуватиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.
Майже в усіх типах уроків
наявні такі структурні елементи: вступна частина, перевірка домашнього
завдання, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення
домашнього завдання, закінчення уроку.
1. Вступна частина. Цей елемент
уроку повинен забезпечити сприятливу зовнішню обстановку, психологічний настрій
учнів для нормальної роботи. Попередня організація класу передбачає взаємне вітання
вчителя і учнів, перевірку відвідування, зовнішнього стану приміщення, робочих
місць, робочої пози та зовнішнього вигляду учнів, організацію уваги.
2. Перевірка домашнього
завдання. Ця частина уроку складається з перевірки письмового завдання, яку здійснюють
різними методами залежно від поставленої мети, й усної перевірки знань, яку
проводять за допомогою розглянутих раніше методів.
3. Вивчення нового матеріалу.
Тут передбачається або повідомлення вчителя за допомогою словесних методів
навчання, або самостійна робота учнів з підручниками, навчальними посібниками
та ін. Під час пояснення нового матеріалу вчитель мусить подбати, щоб усі учні
бачили й чули його (можна сидіти, якщо втомився), він не повинен ходити по
класу, говорити слід голосно, чітко, розмірено. Мова його має бути зрозумілою
для відповідного віку. Пояснення має спиратися на попередній досвід учнів,
виокремлення істотного в матеріалі, без захоплення другорядним. Водночас слід
стежити за послідовністю викладу, використовувати ілюстративний матеріал.
Вивчення нового матеріалу дає
змогу учням набувати різноманітних умінь і навичок. Структура їх формування має
свої особливості. Головними її компонентами є розбір і засвоєння правила,
покладеного в основу дії навички, подолання труднощів у її застосуванні,
удосконалення дії навички, закріплення досягнутого рівня дії навички та
використання її на практиці, досягнення майстерності в її використанні.
Найважливішим засобом
формування вмінь і навичок є вправи. Вони мають бути цілеспрямованими, систематичними,
тривалими, різноманітними і постійними.
4. Закріплення нового
матеріалу. Цей елемент має на меті встановлення міцного зв'язку між щойно
набутими знаннями і засвоєними раніше, перевірку правильності утворення
наукових понять, вироблення вміння застосовувати знання на практиці. Досягають
цього завдяки різноманітним вправам та самостійній практичній роботі учнів.
5. Повідомлення домашнього
завдання. Вчитель повинен продумувати його зміст, щоб воно було конкретним,
посильним для учнів. Домашнє завдання не можна давати наспіх, коли пролунав
дзвоник з уроку. На повідомлення і пояснення домашніх завдань відводять
спеціальний час.
6. Закінчення уроку. Цей
структурний елемент оголошується і відбувається за вказівкою вчителя.
До основних компонентів кожного
типу уроку належать:
а) урок засвоєння нових знань:
перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань;
повідомлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація навчання школярів;
сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і
залежностей між елементами виучуваного; узагальнення та систематизація знань;
підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання;
б) урок формування вмінь і
навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань,
умінь і навичок; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку й мотивація
навчання школярів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та
пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи);
самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні
вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок
у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку й повідомлення домашнього
завдання;
в) урок застосування знань,
умінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція
опорних знань, умінь і навичок; повідомлення теми, мети й завдань уроку і
мотивація навчання школярів; осмислення змісту послідовності застосування
способів виконання дій; самостійне виконання учнями завдань під контролем і з
допомогою учителя; звіт учнів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих
результатів; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання;
г) урок узагальнення і
систематизації знань: повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання
школярів; відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи
знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і
відповідних ідей науки; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання;
ґ) урок перевірки і корекції
знань, умінь і навичок: повідомлення теми, мети і завдання уроку, мотивація
навчання школярів; перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних
понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення;
застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах; збирання виконаних
робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка; підсумки уроку й повідомлення домашнього
завдання;
д) комбінований урок: перевірка
виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка раніше засвоєних
знань; повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів;
сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і
систематизація знань; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.
Структура кожного уроку є
варіативною, що передбачає використання його компонентів залежно від віку
учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця
проведення уроків тощо. Це означає, що учитель повинен творчо планувати кожен
урок.
Під час будь-якого типу уроку
він використовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та
індивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методику її організації.
адиційна методика трудового
навчання головну увагу приділяла діяльності вчителя, вдосконаленню процесу
передачі ним знань, а не учінню — діям учня із засвоєння цих знань. Сучасна
прогресивна дидактика у центр уваги ставить діяльність учня. Роль учителя
виявляється в тому, що, зважаючи на особливості предмета, вік учнів, він веде
їх сходинками процесу пізнання від відомого до невідомого, спираючись на
активність і самостійність дітей. Ці сходинки — етапи процесу навчання:
цілеутворення, мотивація, зміст, форми і методи, результат. У діяльності
вчителя дидакти виділяють такі основні етапи: мотивація учіння школярів;
актуалізація опорних знань, умінь і навичок; організація вивчення нового
навчального матеріалу; удосконалення раніше вивченого; визначення
результативності навчання. У діяльності учнів - учінні два основних етапи:
засвоєння знань, умінь, способів діяльності та їх застосування.
На основі правильно визначеної
освітньої мети встановлюється тип уроку, його структура, а відповідно від цього
залежать методи його проведення. Тому найбільш поширеною у педагогічній теорії
й практиці є класифікація уроків за основною дидактичною метою занять.
Висувається багато варіантів класифікації за цією ознакою, що відрізняються
формулюваннями окремих типів уроків. Пропонується такий варіант даної
типології: 1) урок засвоєння нових знань; 2) урок формування умінь та навичок;
3) урок комплексного застосування знань, умінь та навичок; 4) урок узагальнення
і систематизації знань; 5) урок перевірки, оцінювання й корекції знань, умінь
та навичок; 6) комбінований урок.
Є й інша типізація уроків
трудового навчання, наприклад: урок набуття нових знань; урок формування вмінь
і навичок; урок застосування знань, умінь і навичок у практичній роботі; урок
повторення; урок перевірки знань, вмінь і навичок; комбінований урок; кіноурок
(відеоурок); мультімедіа-урок.
На основі такої класифікації
чіткіше можна усвідомити ознаки системи уроків: 1) цілеспрямованість на
засвоєння кінцевих результатів навчання з певної теми; 2) наступність між
уроками; 3) відповідність послідовності й змісту уроків логіці засвоєння даного
матеріалу; 4) неперервність впливу на знання, вміння й навички, що формуються;
5) рівномірність розподілу в межах системи уроків (трудових завдань різного
цільового призначення, технічних засобів навчання, засобів мотиваційного і
розвивального стимулювання).
Щоб забезпечити цілісність
навчально-виховного процесу на уроках трудового навчання, необхідно
застосовувати всі перераховані вище типи уроків. Це особливо важливо під час
впровадження нових програм з трудового навчання, де можуть бути й уроки
засвоєння знань, коли учні розробляють і обґрунтовують творчий проект,
визначають його економічні, екологічні та інші характеристики, а також уроки
формування практичних умінь і навичок, де йде процес розроблення власної
конструкції і виготовлення виробу і т.д.
Для формування умінь творчо
застосовувати знання, уміння та навички у комплексі, що дуже важливо під час
розробки творчих проектів, виділяються уроки застосування знань, умінь і
навичок. Такий тип уроків також характерний і під час виконання різних
лабораторно-практичних робіт. Наприклад, учні під час занять опанували
технологію обробки деревини пилянням, струганням, свердлінням. Необхідно
навчити їх застосовувати ці навички в комплексі. Це можливо лише на
спеціальному уроці застосування знань, що має свої конкретні завдання і
специфічну структуру.
Урок узагальнення й
систематизації має основну дидактичну мету — приведення засвоєних учнями понять
у струнку систему, що передбачає розкриття й засвоєння зв’язків і відносин між
її елементами. Кінцевим результатом засвоєння такої системи знань є свідоме
оволодіння основними теоріями і провідними ідеями навчального предмета,
основами відповідної галузі науки.
До комбінованих у
запропонованій нами типології ми відносимо такі уроки, на яких ставляться і
реалізуються дві чи кілька рівноцінних дидактичних цілей; наприклад, засвоєння
знань і застосування їх учнями, засвоєння знань і формування умінь і навичок,
застосування їх у нестандартних умовах. Подібних комбінацій може бути багато.
Урок комбінований — досить таки поширений тип уроку трудового навчання.
Аналіз змісту нових програм
свідчить, що в шкільній практиці повноцінне право матимуть всі типи уроків
трудового навчання, передбачених наведеною класифікацією.
Останнім часом зроблено чимало
спроб удосконалити побудову уроків як форми організації навчання, застосовуючи
так звані нестандартні уроки, а саме: урок-вікторину, урок-змагання,
урок-конкурс, урок-громадський захист проектів, інтегрований урок тощо.
Урок трудового навчання повинен
відповідати таким же дидактичним вимогам, котрі висуваються до
навчально-виховного процесу з усіх навчальних предметів сучасної школи. Перш за
все це принципи (базові для трудового навчання) поєднання навчання із
продуктивною працею, політехнічної освіти та профорієнтаційної спрямованості.
Вимоги витікають із завдань,
які стоять перед школою. Ось ці завдання:
1. Озброювати учнів свідомими,
глибокими та міцними знаннями, які є основою, фундаментом для виховання в них
наукових і політехнічних переконань, ідейного світогляду.
2. Формувати в учнів міцні
навички та вміння, які сприяють підготовці їх до активної участі у продуктивній
суспільно-корисній праці, до життя.
3. Підвищувати виховний ефект
навчання на уроці, формувати в учнів під час навчання риси особистості у
відповідності до морального кодексу.
4. Здійснювати всебічний
розвиток учнів, розвивати їх загальні і спеціальні здібності.
5. Формувати в учнів
самостійність, творчу активність, ініціативу як стійкі якості особистості,
вміння творчо вирішувати завдання, котрі трапляються в житті, на виробництві.
6. Виробляти у школярів вміння
самостійно вчитися, набувати та поглиблювати або поповнювати знання, працювати
з книжками, оволодівати навичками та вміннями і творчо застосовувати їх на
практиці.
7. Формувати у дітей позитивні
мотиви навчальної діяльності, пізнавальний інтерес, бажання вчитися, потребу в
розширенні та набутті нових знань, позитивне ставлення до навчання.
8. Виховувати в учнів
працьовитість, бажання добре працювати, бути корисним суспільству, повагу до
людей праці.
Особливості уроків трудового
навчання в масштабах школи полягає у тому, що основний час (не < 75%)
відводиться на виконання лабораторно-практичних чи практичних робіт, і лише
невелика його частина відводиться на вивчення теоретичного матеріалу.
Специфічні вимоги
до уроку трудового навчання:
а) чіткість дидактичної мети;
б) нерозривність освітніх і
виховних, розвивальних, профорієнтаційних завдань;
в) вірний підбір навчального
матеріалу для кожної частини уроку;
г) профорієнтаційне спрямування
уроків;
д) доцільний добір методів
навчання для кожної частини уроку;
е) колективна праця учнів
поєднується з самостійністю кожного учня;
є) організаційна чіткість
уроку;
ж) продуктивний характер праці
учнів;
з) створення умов безпечної
праці учнів.
Організація і структура уроку
залежить від його типу та змісту матеріалу, який вивчається. Найчастіше
використовуються уроки комбінованого типу. Зазвичай на уроці трудового навчання
діяльність вчителя і учня різноманітна: вчитель повідомляє теоретичні відомості
учням шляхом інструктажу, створює в них орієнтовну основу діяльності, перевіряє
знання учнів; учні засвоюють знання, самостійно виконують завдання та
оволодівають відповідними вміннями і навичками, розвивають свої пізнавальні
здібності та якості особистості. Різні види діяльності вчителя та учня можуть
здійснюватися в одних випадках послідовно, в інших – взаємозв’язано протягом
всього уроку. Тому структура уроку не може бути універсальною і особливо
важливим для чіткої організації навчально-виховного процесу є правильне
визначення структури й методики уроків різних типів. У поняття «структура
уроку» як цілісного об'єкта вкладається три ознаки: зміст (із яких елементів чи
етапів складається урок), послідовність (у якій послідовності ці елементи
включаються в заняття) і зв'язок (як вони взаємозалежні).
Універсальної, жорсткої
структури уроку, придатної для всіх випадків організації трудового навчання,
бути не може. Однак, зрозуміло, що урок не будується стихійно, хоча досвідчений
учитель нерідко імпровізує, якщо цього вимагають обставини. Структура, тобто
послідовність частин, елементів уроку, передусім, залежить від мети, типу і
змісту. Тому для трудового навчання характерна багатоваріантність структури
уроків.
Наприклад, комбінований урок
нерідко будується за жорсткою схемою: 1) актуалізація (повторення) опорних
знань і досвіду учнів; 2) повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація
навчально-трудової діяльності учнів; 3) вивчення нового матеріалу; 4) первинне
закріплення нового матеріалу; 5) практична робота; 6) підбиття підсумків, завдання
додому. Чи завжди доцільна така побудова уроку? В одних випадках вона буде
оптимальною, а в інших повна послідовність усіх етапів буде недоречною.
Урок засвоєння нових знань має
таку структуру: 1) актуалізація опорних знань і досвіду учнів; 2) повідомлення
теми, мети і завдань уроку, мотивація ' навчально-трудової діяльності учнів; 3)
вивчення нового матеріалу; 4) первинне закріплення, 5) підбиття підсумків.
Урок формування практичних
умінь і навичок передбачає наступну послідовність його проведення: 1)
повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація навчально-трудової
діяльності учнів; 2) актуалізація опорних знань і досвіду учнів; 3) практична
робота; 4) підбиття підсумків.
Варто зазначити, що в умовах
використання інтерактивних методик в процесі трудового навчання, назви і
послідовність деяких етапів уроку можуть змінюватися.
Розглянемо деякі з цих
елементів ґрунтовніше, аналізуючи методику його відтворення в рамках проектного
навчання.
Мотивація
навчально-трудової діяльності учнів. Пізнання може бути лише тоді ефективним, коли суб'єкт
цього процесу буде мати особисту зацікавленість в отриманні відповідних знань
та умінь. Цей принцип сформульований відповідно до фундаментальних положень
теорії психолого-філософського пізнання набуває особливої актуальності у
зв'язку з навчанням учнів проектній діяльності. В проектно-технологічній
системі учень є суб'єктом навчального процесу, тобто активним його учасником.
Загальновідомо, що суб'єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес
пізнання, чітко усвідомлювати, що і для чого він зараз робитиме. Лише тоді
можна говорити про те, що застосування активної технології навчання принесе
позитивний результат.
З вище сказаного виходить
практичний висновок для учителя: навчання учнів проектуванню, як сучасна
технологія, може бути реалізованою, якщо учитель подбає про наявність на
уроці мотивації. Інакше кажучи успіх уроку, на якому учні
навчаються проектуванню, залежить від успішно проведеної мотивації. Мотивація
має бути чітко пов'язаною з темою уроку і за своїм змістом давати відповідь на
два основних запитання: що будемо робити на уроці і для чого?
Рефлексія – це
усвідомлення учнями отриманих результатів на уроці. Рефлексія з точки зору
методики навчання дає можливість більш чітко та виразно закріпити у свідомості
учня досягнутий результат. При цьому слід мати на увазі, що рефлексія
спрямована не на кількісний аналіз здобутих знань та умінь, а головним чином на
якість засвоєних понять учнем. Тобто ключовим моментом буде обговорення не про
кількість сторінок тексту, який запам'ятав учень, а що саме він усвідомив на
цьому уроці, і як він це розуміє.
Найбільш природно та зручно
проводити рефлексію у вигляді колективного обговорення через спеціально
підготовлені учителем запитання. Учень, який досяг навіть найменшого результату
завжди буде готовий його обговорити. Інакше кажучи рефлексія працює завжди за
будь-якого результату, і дає змогу досить раціонально задіяти свідомість учня.
Цінність рефлексії з точки зору проектного навчання полягає в тому, що вона
допомагає учням у ході обговорень, аналізувати та відповідно планувати свою
подальшу діяльність. Рефлектуючи на уроці учень поступово навчається
прогнозувати та планувати не лише в проектній діяльності, але й переносити та
реалізувати ці уміння в повсякденному житті.
