Розвиток пізнавального інтересу студентів на заняттях трудового навчання
Практика
засвідчує, що, на жаль, не всі студенти відзначаються позитивним ставленням до
навчальної й трудової діяльності. Є чимало студентів байдужих до навчання.
Одним із шляхів формування позитивного ставлення до занять трудового навчання є
формування в студентів позитивних мотивів навчання.
Інтерес як
риса особистості розвивається в діяльності. На заняттях найважливішим джерелом
розвитку пізнавального інтересу є зміст навчальних предметів: студентів
цікавить виробництво, світ техніки, виготовлені предмети.
Досвід
показує, що для студентів цікавими є ті заняття, на яких чітко організовано
навчально-трудовий процес, де їх залучають до активної пізнавальної діяльності,
що приносить їм успіх у пізнанні і праці.
Таким
чином, крім змісту навчального матеріалу, на формування в студентів інтересу до
знань та процесу їх здобуття впливає чіткість і організованість навчального
процесу, уміле поєднання різних методів, прийомів і засобів навчання, ерудиція викладача,
емоційність викладу, використання різної наочності й технічних засобів навчання
тощо. Широке залучення студентів до активної пізнавальної діяльності є одним із
найважливіших шляхів формування в них інтересу до предмета. Але щоб ця
діяльність була успішною, студенти повинні попередньо засвоїти відповідні
знання й навички.
Одним із
прийомів розвитку мотивів навчання є показ студентам практичної і теоретичної
значущості навчального матеріалу. Якщо студенти знатимуть, що знання, які мають
бути засвоєні на уроці, широко застосовуються на практиці, у житті, що без них
неможливо опанувати наступні розділи програми, то вони будуть намагатися добре
їх засвоїти.
Отже, саме
системна організація навчального процесу є основною умовою досягнення теми і
завдання при вивченні студентами нового матеріалу, формування вмінь, навичок та
їх застосування в практичній діяльності, узагальнення і систематизації знань і,
як результат - формування в студентів необхідних їм життєвих компетенцій та
становлення їх як особисті.
Організація та проведення
майстер-класів
Майстер-клас – це форма заняття,
в якій сконцентровані такі характеристики: виклик традиційній педагогіці,
особистість мислення з новим мисленням, не повідомлення знань, а спосіб
самостійної їх побудови, за допомогою всіх учасників заняття, плюралізм думок
та ін.
Найважливіші
особливості майстер-класу, а саме:
• новий підхід до філософії навчання, ламає усталені
стереотипи;
• метод самостійної роботи в малих групах, що дозволяє
провести обмін думками;
• створення умов для включення всіх в активну діяльність;
• постановка проблемного завдання і рішення його через
програвання різних ситуацій;
• проблеми, розкривають творчий потенціал як Майстра так
і учасників майстер-класу;
• форми, методи, технології роботи повинні пропонуватися,
а не нав’язуватися учасникам;
• подання можливості кожному учаснику поставитися до
пропонованого методичного матеріалу;
• процес пізнання набагато важливіше, цінніше, ніж самі
знання;
• форма взаємодії – співпраця, співтворчість, спільний
пошук.
Слід
звернути увагу при підготовці майстер-класу на те, що в технології
майстер-класу головне – не повідомити і освоїти інформацію, а передати способи
діяльності, чи то прийом, метод, методика чи технологія. Передати продуктивні
способи роботи – одна з найважливіших завдань Майстра. Позитивним результатом
можна вважати результат, що виражається в оволодінні учасниками новими творчими
способами вирішення педагогічної проблеми, у формуванні мотивації до
самонавчання, самовдосконалення, саморозвитку. Це досить технологічно складний
процес.
Вимоги до організації та
проведення майстер-класу
Майстер-клас
як локальна технологія трансляції педагогічного досвіду, повинен демонструвати
конкретний методичний прийом або метод, методику викладання, технологію
навчання і виховання. Він повинен складатись із завдань, які направляють
діяльність учасників для вирішення поставленої педагогічної проблеми, але
всередині кожного завдання учасники абсолютно вільні: їм необхідно здійснити
вибір шляху дослідження, вибір засобів для досягнення мети, вибір темпу роботи.
Майстер-клас
повинен завжди починатися з актуалізації знань кожного за пропонованою
проблемою, що дозволить розширити свої уявлення знаннями інших учасників. У технології проведення
майстер-класу пропонується використовувати певний алгоритм пошуку рішення педагогічної
проблеми. Алгоритм – це формалізація технологічного процесу в вигляді
послідовності деяких кроків, блоків діяльності, які залежать від змісту
педагогічної проблеми, але мають і загально педагогічну частину, яка
визначається загальними способами діяльності.
Примірний
алгоритм проведення майстер-класу повинен складатися з наступних компонентів:
• виділення проблеми;
• панель – об’єднання в групи для вирішення проблеми;
• робота з матеріалом;
• представлення результатів роботи;
• обговорення та коригування результатів роботи.
Панель – це
етап актуалізації знань у цій проблемній площині. Він дає можливість всім
бажаючим висловити свою точку зору про проблему, для вирішення якої і
проводяться майстер-клас. У ході обміну думками в учасників майстер-класу можуть виникати
думки як на підтримку висловлених ідей так і в їх спростування. Тим самим
відбувається уточнення і коректування формулювання проблеми майстер-класу. Шлях
прийняття будь-якого рішення – робота запропонованими матеріалами: текстом,
літературою, документами, фарбами, звуками, природним матеріалом, модулями,
схемами і т.д. Цей етап можна назвати «реконструкцією»: відбувається
перетворення матеріалу в «хаос», змішання явищ, слів, подій, вичленення
необхідної інформації. Потім відбувається «реконструкція» - створення свого тексту,
малюнка, моделі, схеми, закону, світу. Отже, панель, слово Майстра, яке
актуалізує діяльність учасників за визначенням,
шляхи вирішення педагогічної проблеми, робота з матеріалами – все це дає
можливість підготуватися до подання результатів роботи.
Наступним
кроком має бути їх обговорення, а потім коригування власного рішення
поставленого педагогічного завдання з варіантами, запропонованими колегами.
Основними
елементами технології проведення майстер-класу, методичними прийомами є
індукція, самоконструкція, соціалізація, афішування, розрив, творче
конструювання, знання, рефлексія.
Позиція Майстра
При
підготовці та проведенні майстер-класу важливо не тільки дотримуватися описаних
алгоритмів, але і правильно визначити власну позицію. Позиція Майстра – це перш
за все позиція консультанта і радника, який допомагає організувати навчальну
роботу, осмислити наявність просування в освоєнні способів діяльності.
Проводячи
майстер-клас, Майстер ніколи не прагне просто передати знання. Він намагається
задіяти учасників у процес, зробити їх активними, розбудити в них те,що
приховано навіть для них самих, зрозуміти і усунути те, що йому заважає у
саморозвитку.
Всі
завдання Майстра і його дії спрямовані на те, щоб підключити уяву учасників, створити
таку атмосферу, щоб вони проявили себе
як творці. Це м’яке, демократичне, непомітне керівництво діяльністю. Майстер
створює атмосферу відкритості, доброзичливості, співтворчості спілкування.
Майстер працює разом з усіма. У взаємовідносинах з колегами Майстер повинен
застосовувати певний стиль, виявляючи свої особистісні якості:
комунікативність, загальнокультурний розвиток, інтелігентність, погляди,
переконання, світогляд, характер, волю, темперамент.
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Анастасія Максименко
м. Красноград
Науковий керівник: Сивір Н.
І.
Освіта
XXI століття – це освіта для людини. Її стрижень – становлення й розвиток
самодостатньої конкурентоспроможної особистості, готової для самореалізації
виявлених обдарувань у сучасному соціумі, компетентної у різних видах
діяльності.
Сьогодні
до молоді життя ставить ряд обов’язкових умов успішності: бути готовим до змін,
легко пристосовуватись до нових потреб життя, оперувати й управляти
інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя.
А це значною мірою залежить не від отриманих знань, умінь і навичок, а від
деяких додаткових якостей, для позначення яких і використовуються поняття
компетенція і компетентність, що найповніше відповідають сучасному розумінню
мети освіти.
Державний
стандарт початкової загальної освіти ґрунтується на засадах особистісно
орієнтованого і компетентнісного підходів. У даному документі зазначено, що
основним завданням початкового навчання є оволодіння учнями предметними і
ключовими компетентностями.
До
ключових компетентностей відносяться: уміння вчитися; соціально-трудова;
загальнокультурна; інформаційно-комунікативна; здоров’язбережувальна;
соціальна.
Ключові
компетентності є наскрізними інтегрованими утвореннями, які формуються засобами
всіх предметів, у взаємозв’язку навчальної і поза навчальної роботи, у
взаємодії із соціумом.
Предметні
компетентності забезпечуються засобами одного предмета, їх зміст і структура
чітко відповідають певним елементам навчального змісту. Предметні
компетентності молодших школярів визначаються на основі вимог до навчальних
досягнень учнів, які сформульовано у програмах з кожного предмета.
У чинних
навчальних програмах на засадах компетентнісного підходу переструктуровано
зміст предметів, розроблено результативну складову змісту. Для кожної теми
програми визначено обов’язкові результати навчання: вимоги до знань, умінь
учнів, що виражаються у різних видах навчальної діяльності (учень називає, наводить
приклади, характеризує, аргументує, визначає, розпізнає, відтворює, аналізує,
порівнює, робить висновки).
У новій
редакції Державного стандарту початкової загальної освіти найшли своє відображення ті зміни, які
відбулися за останнє десятиліття:
- посилено
практичну складову;
- чіткіше
окреслено вимоги до результатів навчання завдяки їх структуруванню на предметні
компетентності;
- передбачено
можливості контролю навчальних досягнень за певними критеріями.
Важливим
чинником успішного формування предметних і ключових компетентностей молодших
школярів є добір учителем найбільш ефективних засобів, методів, прийомів
навчання і форм організації навчальної діяльності.
Компетентнісний
підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки
інформаційну, а й мотиваційну та розвивальну функції.
З метою
забезпечення мотивації учіння вчителями початкових класів у навчальних засобах
використовуються:
- цікавий
матеріал;
- ілюстрації;
- дидактичні
ігри;
- вправи,
що передбачають цікавий для учнів процес виконання;
- завдання,
що спонукають до пошуку значимих для учня результатів.
Крім
того, компетентнісно орієнтовані навчальні засоби повинні готувати дітей до
самонавчання. Із цією метою потрібно готувати для учнів алгоритм міркувань,
різноманітні пам’ятки, схеми, таблиці, зразки виконання завдань.
При
цьому необхідно враховувати, що засоби навчання мають охоплювати:
- цілісну
систему завдань і вправ, доступних для учнів певної вікової категорії;
- диференційований
матеріал з урахуванням рівнів розвитку дітей;
- раціональне
співвідношення завдань для тренування і творчого використання:
- завдання
на вільний вибір;
- завдання,
що передбачають індивідуальну роботу, роботу в парі й групі.
Попри
те, що молодшим школярам важко відстоювати свою точку зору, свою позицію,
ставити питання, бути ініціативними у здобутті знань, індивідуальні, парні та
групові форми організації навчальної діяльності створюють ситуації, коли кожний
учень має можливість висловитись, проявити себе у комунікативному процесі. Саме
вони є найбільш цінними з точки зору компетентнісного підходу до навчання.
Компетентнісний підхід у навчанні є актуальною проблемою сьогодення, особливо у початковій
школі. Мета педагогічної діяльності вчителя – сформувати компетентну
особистість молодшого школяра на основі розвитку пізнавального інтересу,
навчити самостійно мислити, озброїти необхідними для цього знаннями, вміннями
та навичками.
УПРОВАДЖЕННЯ
ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОФЕСІЙНО-ПРАКТИЧНУ ПІДГОТОВКУ СТУДЕНТІВ
Сивір Н. І., Мудрик П. М.
Зараз перед вищими навчальними закладами стоїть
завдання постійного підвищення якості освіти, модернізації її змісту, розробка
й упровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій, створення умов
для підготовки фахівця, придатного «для ефективного виконання завдань
інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності» [1].
Для забезпечення виконання цього завдання в Україні
розроблена Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття)»,
Національна доктрина розвитку освіти (2002), прийнятий у 2014 році Закон
України «Про вищу освіту», підготовлені та знаходяться на громадському
обговоренні проект Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років
та проект Стратегії реформування вищої освіти в Україні до 2020 року. Всі
зазначені документи передбачають докорінне реформування освітньої галузі з
метою формування творчого професіонала з глибокими знаннями, міцними вміннями
та навичками через «навчання здобувачів вищої освіти сучасним науковим знанням
з використанням новітніх навчально-інформаційних технологій» [2].
Становлення незалежної України як демократичної і
правової держави супроводжується
стрімкими змінами в усіх сферах людського життя, процесами, пов’язаними
із зростанням соціальної ролі особистості, гуманізацією та демократизацією
суспільства, інтелектуалізацією праці, прогресивним розвитком науки і
технологій, глобалізацією економіки, що потребує якісної підготовки молодого
покоління до життя і праці в нових умовах, які має забезпечити національна
освітня система. Розбудова національної системи освіти, її докорінне
реформування є основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу
народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень,
національного відродження, становлення державності та утвердження принципів
демократії в країні. Нині Українська держава спроможна забезпечити якісну
освіту своїх громадян завдяки активній участі у глобалізаційних процесах,
інкорпорації до інформаційного суспільства, інтеграції в світову спільноту,
стабільному науково-технічному прогресу, розвиткові потужних інформаційних
потоків і застосуванню інформаційних технологій.
Сьогодні очевидним стає той факт, що традиційна
школа, орієнтована на передачу знань, умінь і навичок, не може забезпечити
повноцінний розвиток кожної особистості. Специфічними особливостями
інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до
передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, конструктивні дії в
оновлених ситуаціях. Інноваційні технології забезпечують умови розвитку
особистості, здійснення її права на творчий внесок, на особистісну ініціативу,
на свободу саморозвитку [4, 3].
Проблема підготовки висококваліфікованих
спеціалістів є актуальною. Останнім часом досить широко увійшов у вжиток термін «інноваційні
педагогічні технології». На сьогоднішній день відомо багато визначень поняття «педагогічна
технологія». Найбільш вживаним є таке, що визначає педагогічну технологію як
суворо обґрунтовану систему педагогічних засобів, форм і методів, їх етапність,
націленість на вирішення конкретних навчально-виховних завдань.
Оволодіння новими технологіями навчання й виховання
вимагає внутрішньої готовності педагога до серйозної діяльності щодо
перетворення насамперед самого себе.
Запровадження інноваційних технологій вимагає від
педагога додаткового вивчення спеціальної літератури, аналізу педагогічного
досвіду педагогів-новаторів, розроблення плану запровадження нової техніки,
оптимального поєднання гуманітарних, природничо-математичних та професійних
знань.
Педагогічна технологія має на меті підвищення
ефективності процесу навчання за рахунок: проектування цілей навчання
відповідно до розробленої моделі підготовки вчителя; планування процесу
навчання, програмування діяльності викладача і студента, забезпечення
максимальної організованості і, як наслідок, – досягнення необхідного результату;
перенесення акценту в навчанні з викладання на спрямоване засвоєння знань,
тобто визначення структури і змісту навчально-пізнавальної діяльності того, хто
навчається; структуризації змісту навчання, яка зумовлює його гнучкість, тобто
можливість оновлення відповідно до замовлення суспільства та вимог практики.
Інновації в освіті – це процес створення,
упровадження та поширення в освітній діяльності нових підходів, ідей методів та
прийомів, технологій, спрямованих на оновлення, модернізацію, трансформацію
навчального процесу відповідно до вимог часу. Зокрема, для вищої школи
визначальним має бути формування у студентів систематичного підходу до аналізу
професійних завдань, стратегічного мислення, здатності до соціальної
мобільності, прагнення самонавчання, самовиховання та самовдосконалення
впродовж усього активного трудового життя.
Інноваційна діяльність є специфічною і досить
складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій
неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою
здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій.
Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування,
їм властиві чітка мотивація інноваційної діяльності та викристалізована
інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й
бути їх ініціатором [3, 50].
Перед кожним із нас два шляхи: жити минулими заслугами
або пробувати щось змінити у своєму ставленні до новітніх освітніх технологій.
Загалом аналіз та досвід реалізації інноваційних
технологій засвідчує, що всі вони є не самоціллю, однак дозволяють кардинально
змінити навчальну й соціальну мотивацію студентів, розвинути їхню пізнавальну
активність, самостійність та здатність до творчості, що, у свою чергу, є
важливою умовою професійної спрямованості.
Література
1. Про
вищу освіту : Закон України від 1 липня 2014 року №1556 – VII // Відомості
Верховної Ради України, від 19.09.2014р. / №37-38 / стр.2716, ст.2004. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18
2. Проект
Стратегії реформування вищої освіти в Україні до 2020 року. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http: // mon.gov.ua/ua/pr-vidd ІІ/1312/1390288033/1415795124/
3. Кляп М.
Інноваційні методи навчання у ВНЗ як інструмент інтернаціоналізації вищої
освіти України / М. Кляп // Вища освіта України. – 2015. – № 4. – С. 45-51
4.
Пометун О. Старша школа: проблеми
формування змісту і організації навчальної діяльності учнів / О. Пометун
// Рідна школа. – 2011. – №6. – С.3-7
5. Терлецька Ю. Ефективність фахової діяльності
викладачів вищих навчальних закладів: педагогічно-психологічний аспект /
Ю. Терлецька // Вища школа. – 2014. – №1. – С. 81-89.
Немає коментарів:
Дописати коментар